Наша історія

Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнсько-військове братство створене за рішенням ІІІ Міжнародної військово-християнської конференції на честь 2000- річчя  Різдва Христового. УСТАНОВЧА КОНФЕРЕНЦІЯ відбулася 15 грудня 2000 року у місті Києві.

Президентом Братства був обраний ЛИСЕНКО Сергій Петрович.

СТАТУТ БРАТСТВА підписали предстоятелі Української Православної Церкви, Української Православної Церкви - Київський Патріархат, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви та Львівської Митрополії Римсько-Католицької Церкви.

Державний комітет України у справах релігій 21червня 2001 року рішенням Колегії зареєстрував Братство, як Всеукраїнську міжконфесійну релігійну організацію.

У відповідності до рішень ІІІ-ої, ІV-ої та V-ої Національних конференцій Братства до Статуту були внесені зміни, які передбачили зміну організаційної структури, а саме: припинила свою діяльність Духовна рада, введено індивідуальне членство, визначена структура регіональних та місцевих осередків Братства, а також зміни що передбачають розширення сфери діяльності Братства (попередньо головним завданням вважалось тільки запровадження військового капеланства), внутрішньо-організаційної діяльності, тощо

На виконання цих рішень:

  • Розгорнута структура Братства в Україні , яка охоплює до 83,3% областей, місто Київ , ряд районних центрів.
  • Розроблені внутрішні нормативно-керівні документи, відпрацьована система постановки завдань, методичної та практичної допомоги на місцях, надання звітності та здійснення контролю.
  • Основу Братства складають генерали та офіцери запасу Збройних Сил України та правоохоронних органів, які очолюють Регіональні представництва, обласні відділення, районні громади, що характеризує роботу вищезазначених осередків Братства, як військово-релігійну структуру, високоорганізовану, дисципліновану, з великим потенціалом та досвідом професійної,  методичної та організаторської роботи з людьми, у першу чергу з молоддю.
  • Братство представлено у Громадських радах при Міністерстві Оборони, при Адміністрації Державної прикордонної служби, при Львівській обласній державній адміністрації.
  • Накопичено досвід проведення духовно-патріотичних заходів з ветеранами та молоддю.
  • Встановлені тісні зв’язки з діючими військовослужбовцями та правоохоронцями, членами їх сімей, у тому числі з учасниками АТО.
  • Встановлені зв’язки та налагоджена співпраця з ветеранськими організаціями Збройних Сил, Міністерства внутрішніх справ та Національної гвардії України, Державної прикордонної служби,  Державної служби з надзвичайних ситуацій,  а також з громадськими організаціями.
  • Створенні молодіжні та жіночі секції при обласних та районних громадах Братства,  які безпосередньо приймають участь у роботі з молоддю та сім’ями віййськовослужбовців.
  • Організована співпраця з представниками Церков, які входять до складу Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, в усіх регіонах України.
  • Налагоджені взаєморозуміння та підтримка щодо проведення духовно-патріотичних заходів в усіх регіонах України з боку державних та місцевих органів влади, керівників навчальних закладів, військових та правоохоронних структур.

54

Підсумки 20-ти річної  діяльності Братства

За період 2001-2016 роки Братство:

  • підготувало та провело в Україні 6 міжнародних науково-практичних військово-християнських конференцій, більше 30 круглих столів та семінарів-тренінгів із залученням для роботи на них провідних іноземних експертів, 18 міжнародних навчальних семінарів для священників українських церков, розробило проект Концепції душпастирської опіки у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, підготувало 203 священників українських церков для здійснення душпастирської роботи серед військовослужбовців, прийняло безпосередню участь у створенні служби військових священиків у військових та правоохоронних структурах;
  • представники Братства брали участь у міжнародних військово-християнських  конференціях за кордоном (США, Канада, Велика Британія, Німеччина, Польща, Болгарія).

З 2010 по 2016 рік  головні зусилля у своїй діяльності Братство зосереджувало :

  • на діяльності щодо впровадженні душпастирської опіки особового складу у Збройних Силах та інших військових та правоохоронних структурах України;
  • роботі з військовослужбовцями АТО, наданні духовно-моральної та психологічної підтримки, посильної матеріальної допомоги ( засоби захисту, пристрої до озброєння, продукти харчування та ліки);
  • навчанні військових фахівців та  священників, які працюють з учасниками АТО  щодо шляхів виявлення та методиці подолання наслідків бойових та посттравматичних стресів;
  • духовно-патріотичному вихованні молоді,  залученні ветеранів до активної участі у цьому процесі;
  • соціальному захисту військовослужбовців та правоохоронців.

Програми Братства, які реалізовані з 2010 по 2016 роки:

«Духовно-патріотичного виховання і духовної підтримки молоді», присвячені 20-річчю Незалежності України;
«В майбутнє України: Молодь. Духовність. Патріотизм.»;
«Програма християнського наставництва та попечительства курсантів військових навчальних закладів, студентів військових відділень та кафедр, вищих навчальних закладів, учнів старших класів загальноосвітніх шкіл».
«Програма соціально-християнської підтримки військовослужбовців, членів їх сімей, інвалідів та ветеранів»;
«Програма наставництва дітей сиріт, які виховувалися у дитячих будинках та школах-інтернатах  та їх подальшої соціальної адаптації у суспільстві під гаслом «Відкриємо світ дітям»;
«Національну спадщину, духовність та патріотизм молодому поколінню»;
«Програма навчання військових психологів та лікарів-психіатрів військових та правоохоронних структур щодо шляхів виявлення та методику подолання наслідків бойових та посттравматичних стресів».

Програми Братства, які були реалізовані з 2016 по 2022 роки.

  • Всеукраїнська інформаційно-просвітницька програма «Солдат повертається до дому», яка була спрямова на озброєння осіб, які безпосередньо взаємодіють з військовослужбовцями, що       повернулися із зони АТО, а саме: психологів, соціальних працівників, парафіальних священиків, позаштатних військових капеланів, волонтерів, представників громадських організацій, членів родин військовослужбовців, знаннями та практичними навичками щодо подолання наслідків посттравматичних стресів та соціальну адаптацію військовослужбовців, що повернулися до мирних умов життєдіяльності.
  •  Всеукраїнська духовно-патріотична програма " Віра. Держава. Честь.", яка була спрямована на виховання молодого покоління, формування громадянина-патріота України, утвердження любові до Батьківщини, духовності, моральності, шанобливого ставлення до національних надбань Українського народу, наслідування найкращих прикладів мужності та звитяги борців за свободу та незалежність України як з історичного минулого, так і захисників, які сьогодні відстоюють суверенітет та територіальну цілісність держави у боротьбі із зовнішньою агресією, унаслідування молоддю найкращих духовних та військових традицій та досягнень старших поколінь.
  •    Всеукраїнська науково-аналітична програма "Капеланство в Україні: історія, сучасність, перспективи", яка передбачала узагальнення практичного досвіду капеланства в Україні та інших країнах світу та сприяння у науково-теоретичному супроводженні заходів щодо впровадження служби військових священників у Збройних Силах України, Національній поліції України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, а також госпітального та поліцейського капеланства.
  •   Всеукраїнська соціально-християнська програма "Духовність. Милосердя. Підтримка.", яка була спрямована на соціально-християнську підтримку постраждалих в наслідок анексії Криму та бойових дій на Сході України, а саме, вимушених переселенців, військовослужбовців, які постраждали в наслідок бойових дій       та членів їх сімей, інвалідів та ветеранів, інших соціально незахищених верств населення.

VIІI Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства

IMG20231103104959

IMG20231103105440

3 листопада 2023 року в місті Києві відбулася VІІІ Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства.

У відповідності до вимог дев’ятого підпункту пункту 4.3.4. Статуту Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства засіданням Президії Братства були визначені наступні норми представництва на VІІІ Національній конференції Братства у загальній кількості 25 осіб.

В роботі конференції прийняли участь 21 делегат конференції, 4 делегати не прибули з поважних причин.

З доповіддю на тему: «Про діяльності центральних та регіональних структур Братства під час російської агресії проти України та завдання щодо удосконалення своєї діяльності на період 2023-2025 років» виступив Президент Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства Лисенко Сергій Петрович.

У своїй доповіді він зосередив увагу на позитивних результатах в роботі Президії, регіональних представництв, обласних відділень та громад Братства, а також на невирішених питаннях та шляхах їх реалізації. Також він акцентував увагу делегатів на завданнях Братства на наступний період.

Перш за все, це сприяння своєю діяльністю щодо найшвидшої перемоги нашої України над російським агресором, а також на післявоєнному відновленні країни. Саме тому діючи програми Братства: «Милосердя. Підтримка. Допомога.", «Віра. Держава. Честь.», «Солдат повертається до дому», залишаються актуальними.

Важливим завданням на даному етапі є нарощування роботи щодо надання волонтерської підтримки військовослужбовцям ЗС України та інших структур, які виконують бойові завдання на передовій, а також мирному населенню, яке знаходиться у зоні ведення бойових дій та звільнених від окупантів територій, активно залучати до цієї діяльності широке коло членів Братства.

Важливим напрямком діяльності залишається поглиблення співпраці з іноземними військово-християнськими організаціями.

Важливо продовжити співпрацю в інтересах духовної опіки військовослужбовців та правоохоронців з представниками церков та релігійних організацій, які зареєстровані в Україні, залучаючи їх до проведення спільних заходів в реалізації статутних завдань Братства.

В інтересах досягнення Статутних завдань та виконання рішень, які прийняті на конференціях, продовжити практику активної взаємодії організацій Братства з громадськими та ветеранськими організаціями, планувати та проводити з ними спільні заходи.

Важливо поновити діяльність наших структур у тих областях, де в наслідок війни вона згорнута, продовжити роботу створенню нових міських та селищних громад, залучення до своїх лав ветеранів, які приймали участь в бойових діях з російськими агресорами, омолодження за рахунок залучення молоді.

Одним з питань, на якому зосередив увагу Президент, це підготовка до 25-річниці від дня створення Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства.

Участь в обговоренні прийняли керівник Дніпропетровського обласного відділення Чорнобривець Микола Арсентійович, керівник Запорізького обласного відділення Рубан Юрій Григорович, Віце-Президент Братства Давидов Юрій Сергійович, заступник керівника Західного регіонального представництва Братства Ваврисюк Юрій Борисович, члени Президії Братства Пилипів Богдан Іванович, Молдавчук Василь Степанович, Парафейніков Борис Дмитрович, Отець Анатолій Залізницький – священик Православної Церкви України, Віце-президент Братства Глуховський Володимир Євгенович.

За підсумками обговорення була прийнята резолюція Конференції.

Другим питання відбулося обговорення доцільності внесення змін в назву та Статут Братства.
IMG20231103124053 IMG20231103130020


VIІ Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства

IMG20221028141527

28 жовтня 2022 року у місті Києві відбулася VII Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства. Конференція відбулася, як представницька. Згідно затверджених Президією Братства норм від регіональних представництв були делеговані по 1 делегату.

Привітання учасникам конференції з початком їх роботи надійшло від Асоціації військово-християнських організацій (США).

Зі звітною доповіддю на тему: «Про підсумки діяльності Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства щодо реалізації ПРОГРАМ ДІЯЛЬНОСТІ НА 2017 - 2022 роки, які були прийняті на VI Національній конференції Братства та основних напрямках діяльності організації у воєнний та післявоєнний період» виступив Президент Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько- військового братства Лисенко Сергій Петрович.

Під час обговорення доповіді учасники конференції поділилися своїм досвідом роботи, висловили своє бачення діяльності Братства у період повномасштабної агресії росії проти України та у після воєнний період.

Основними напрямками діяльності Братства у воєнний та післявоєнний період визначені наступні:

подальше виконання Програм Братства, а саме,

розгортання та реалізація Всеукраїнської соціально-християнської програми: «Милосердя. Підтримка. Допомога.», яка спрямована на учасників захисту суверенітету та територіальної цілісності України, а також ветеранів та інвалідів військових та правоохоронних формувань;

розгортання та реалізація Всеукраїнської духовно-патріотичної програми:« Віра. Держава. Честь.», яка спрямована на виховання молодого покоління, формування громадянина-патріота України, утвердження любові до Батьківщини, духовності, моральності, шанобливого ставлення до національних надбань Українського народу, наслідування найкращих прикладів мужності та звитяги борців за свободу та незалежність України як з історичного минулого, так і захисників, які сьогодні відстоюють суверенітет та територіальну цілісність держави у боротьбі із зовнішньою агресією, унаслідування молоддю найкращих духовних та військових традицій та досягнень старших поколінь;

організація активної правової та соціальної допомоги ветеранам війни, військової служби та служби в правоохоронних структурах, членами сімей тих, які загинули, пропали безвісти, полонені;

подальше розширення волонтерської підтримки та допомоги військовослужбовцям ЗС України та добровольцям, які виконують бойові завдання на передовій, а також мирному населенню, яке знаходиться у зоні ведення бойових дій та звільнених від окупантів територій, активно залучаючи до цієї діяльності широке коло членів братства;

активна співпраця з капеланами різних Церков та конфесій, які виконують свої завдання в зоні бойових дій;

організаційне та кадрове укріплення організації;

підтримування міжнародних контактів та співробітництва з іноземними військово-християнськими організаціями;

розширення арсеналу форм та методів роботи з сім'ями військовослужбовців;

активне залучені молоді до роботи в структурних підрозділах Братства, омолодження своїх організацій.

Делегатами конференції обраний новий склад Президії Братства та ревізійної комісії.

На засіданні Президії Братства Президентом обраний Лисенко Сергій Петрович, якому також делеговані права виконавчого директора. Віце-президентами Братства обрані Глуховський Володимир Євгенович та Давидов Юрій Сергійович.


VI Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства

66661      666666

VI Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства відбулася  13 травня 2016 року у місті Києві. Для участі у конференції були визначені наступні норми представництва:

від центральних органів Братства – 12 осіб;

від регіональних представництв – по 1 особа (всього -4 особи);

від обласних відділень – по 1 особі (всього – 14 осіб);

від Церков - по 1 особі (всього -5 осіб).

Всього – 35 осіб.

На конференцію прибули 28  делегатів конференції (з правом голосу), (7 делегатів не прибуло з об’єктивних причин).
На порядок денний були винесені наступні питання:

1.    Звіт про діяльність Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства за період з 15 листопада 2012 року по 13 травня 2016 року та перспективи діяльності у 2016-2020 роках.
Доповідач: Президент Братства Лисенко С.П.
2.    Звіт ревізійної комісії за період з 15 листопада 2012 року по 13 травня 2016 року.
Доповідач: Голова ревізійної комісії Протопопов Олександр Владиславович.
3.    Вибори Президії Братства.
4.    Вибори ревізійної комісії Братства.
В ході конференції відбулося обговорення винесених для розгляду питань.Учасники конференції підтримали спрямованість діяльності Братства на сучасному етапі, висловили свої пропозиції та побажання щодо покращення його діяльності  на наступний звітний період. Всі ці побажання були враховані та знайшли своє відображення в резолюції конференції.

Резолюція конференції:

1. Вважати роботу Президії Братства за звітній період з 15 листопада 2012 року по 13 травня 2016 року «ЗАДОВІЛЬНОЮ».
2. У новому звітному періоді (2016-2021 р.р.) основні зусилля зосередити за напрямками діяльності:
    Науково-аналітична та інформаційно-просвітницька діяльність, яка передбачає реалізацію наступних програм Братства:
- Всеукраїнська інформаційно-просвітницька програма «Солдат повертається до дому», яка спрямована на озброєння осіб, які безпосередньо взаємодіють з військовослужбовцями, що  повернулися із зони АТО, а саме: психологів, соціальних працівників, парафіяльних священиків, позаштатних військових капеланів, волонтерів, представників громадських організацій, членів родин військовослужбовців, знаннями та практичними навичками щодо подолання наслідків посттравматичних стресів та соціальну адаптацію військовослужбовців, що повернулися до мирних умов життєдіяльності;
- Всеукраїнська науково-аналітична програма "Капеланство в Україні: історія, сучасність, перспективи", яка передбачає узагальнення практичного  досвіду капеланства в Україні та інших країнах світу та сприяння у науково-теоретичному супроводженні  заходів щодо впровадження служби військових священників у Збройних Силах України, Національній поліції України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, а також госпітального капеланства.

    Духовно-патріотичні та просвітницькі заходи з молоддю та ветеранами військових і правоохоронних формувань, а саме, реалізація Всеукраїнської духовно-патріотичної програми " Віра. Держава. Честь.",  яка спрямована на  виховання молодого покоління, формування громадянина-патріота України, утвердження любові до Батьківщини, духовності, моральності, шанобливого ставлення до національних надбань Українського народу, наслідування найкращих прикладів мужності та звитяги борців за свободу та незалежність України як з історичного минулого, так і захисників, які сьогодні відстоюють суверенітет та територіальну цілісність держави у боротьбі із зовнішньою агресією, унаслідування молоддю найкращих духовних та військових традицій та досягнень старших поколінь.

    Соціально-християнська підтримка постраждалих в наслідок анексії Криму та бойових дій на Сході України, а також ветеранів та інвалідів військових та правоохоронних формувань, а саме, вимушених переселенців,  військовослужбовців, які постраждали в наслідок бойових дій  та членів їх сімей, інвалідів та ветеранів, яка передбачає розгортання Всеукраїнської соціально-християнської програми "Духовність. Милосердя. Підтримка."  
Президії Братства в термін до 15 липня 2016 року узагальнити пропозиції з регіональних та обласних структур Братства щодо реалізації вище зазначених програм та до 30 листопада 2016 року розпрацювати та надіслати в регіональні представництва та обласні відділення методичні рекомендації.
3.  У літній період 2017-2021 років провести Всеукраїнський молодіжний християнський фестиваль «Молодь за єдину Україну», на якому забезпечити представництво молодіжних осередків Братства з усіх обласних організацій і громад.
4. З метою розширення міжнародного співробітництва у сфері військово-християнських відносин, продовжити співпрацю з представниками іноземних військово-християнських організацій і організувати обмін досвідом з організації військового, госпітального і молодіжного капеланства, душпастирського служіння штатних капеланів в Національній поліції, соціально-християнської підтримки сімей військовослужбовців, християнського наставництва молоді і студентства.
6. Налагодити тісну міжконфесійну взаємодію з представниками церков та релігійних організацій, які зареєстровані в Україні, залучаючи їх до проведення спільних заходів в реалізації статутних завдань Братства, а також основних напрямків діяльності, які визначені Національною конференцією.

Обрано Президію Братства та Ревізійну комісію.

ПРЕЗИДЕНТОМ БРАТСТВА ОБРАНО ЛИСЕНКА СЕРГІЯ ПЕТРОВИЧА.

662  663

664  665


V Національна конференція Всеукраїнського   міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства.

56

15 листопада 2012 року у Центральному Будинку офіцерів Збройних Сил України відбулася V Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства.
    На конференцію прибув 61 делегат від регіональних організацій Братства з 19 областей України.
    У роботі конференції прийняли участь представники Міністерства Оборони  України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства культури України, Державної пенітенціарної служби України, Державної прикордонної служби України, Синодальних управлінь та відділів по роботі з військовими та правоохоронними структурами, пенітенціарною службою, а також   по роботі з молоддю Української Православної Церкви, Української Православної Церкви – Київський Патріархат, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Львівської митрополії Римсько-Католицької Церкви, ветеранських, громадських та молодіжних організацій, які співпрацюють з Братством.
     Делегати заслухали Звіт про діяльність Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства за період з 15 грудня 2010 по 15 листопада 2012 року та перспективи діяльності у 2013-2016 роках на тему: «Патріотизм та духовність молоді  - шлях у майбутнє України» та Звіт ревізійної комісії за цей же період, прийняли зміни до статуту Братства, затвердили Духовно-патріотичну програму на 2013-2014 роки: «Національну спадщину, духовність та патріотизм - молодому поколінню», а також Положення  «Про регіональні представництва, відділення та громади Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства», «Про індивідуальне членство у Всеукраїнському міжконфесійному релігійному християнсько-військовому братстві", «Про почесну відзнаку Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства «Віра. Держава. Честь.(Святий рівноапостольний князь Володимир)», «Про почесну відзнаку Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства «Віра. Держава. Честь.» (Святий великомученик Георгій Побєдоносець).
В ході конференції відбулися вибори складу Президії Братства та ревізійної комісії Братства.
Президентом Братства обрано Лисенка Сергія Петровича, головою ревізійної комісії Протопопова Олександра Владіславовича. 


IV Національна конференція «Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового Братства»

150


15 грудня 2010 року у Києві з нагоди 10-ї річниці заснування відбулась Четверта Національна конференція «Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового Братства». У її роботі взяли участь 43 учасники з 17 областей України.
На порядку денному було заслухано Президента Братства С. П. Лисенка зі звітом діяльності за 2008-2010 рр. та визначено основні напрями праці на 2011-2012 роки. Президією Братства було запропоновано та внесено зміни до статуту Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового Братства. Пізніше було заслухано звіти Голів регіональних відділень за попередній період та напрями діяльності на наступний рік.
За словами о. Любомира Яворського, заступника керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, «Братство набирає широких обертів - ми отримуємо щораз нові виклики душпастирського служіння. Нашим наступним завданням є об’єднання християн-офіцерів, курсантів, солдатів та військовослужбовців – словом, всіх тих, хто причетний до військових формувань, що дбають про духовно-патріотичне виховання громадян».
Конференція завершилася спільною молитвою учасників.
За матеріалами: http://www.sokaleparchy.org.ua/

 ІІІ-я Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства


28 листопада 2008 року у Києві представники п’яти релігійних організацій, що співпрацюють зі Збройними Силами Українита іншими військовими формуваннями, взяли участь у роботі ІІІ-ї Національної конференції Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства.
Підґрунтям цього заходу стало підписання Меморандуму про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України між Міністерством оборони України та уповноваженими представниками п’яти головних церков та релігійних організацій України.
Роботу цього міжконфесійного форуму розпочав Президент християнсько-військового братства Сергій Лисенко, до виступу якого активно долучилися засновники Всеукраїнського міжконфесійного релігійного братства делегації п’яти найвпливовіших в Україні церков. Серед них представники Української православної церкви на чолі з архієпископом Львівським і Галицьким Августином, Української православної церкви Київського патріархату на чолі з протоієреєм Димитрієм Садов’яком, Української автокефальної православної церкви на чолі з протоієреєм Анатолієм Залізницьким, Української греко-католицької церкви на чолі з єпископом Михаїлом Сокальським та Львівської митрополії греко-католицької церкви на чолі з отцем Франциском.
Позицію Міністерства оборони і Збройних Сил України щодо заснування військового капеланства висловили директор Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України Ілля Тищенко, голова Громадської ради при Міністерстві оборони України Борис Андресюк, начальник Головного управління виховної та соціально-психологічної роботи ЗС України генерал-майор Олександр Копаниця.
Виступаючи перед присутніми директор Департаменту гуманітарної політики МО України Ілля Тищенко поінформував присутніх про сучасний стан та перспективи взаємовідносин Збройних Сил України з релігійними структурами.
- Крок за кроком члени Братства долали нелегкий шлях, повертаючись кожного разу до першоджерел виникнення традицій душпастирської опіки над військом. Різностороння діяльність Братства, створення консультативних та робочих груп з актуальних питань військово-релігійних відносин, проведення науково-практичних конференцій дозволила привернути увагу соціуму до існуючої військово-релігійної проблематики та створила передумови до прийняття до високих управлінських рішень в цій сфері, - зауважив він.
Ілля Тищенко висловив переконання, що досвід міжконфесійної співпраці церков та військового формування України, одержаний під час роботи Братства, має дуже важливе значення. За його словами, вітчизняне оборонне відомство засвідчує свою активну позицію у реалізації тих завдань, які ставить перед собою християнсько-військове братство.
- Підтвердженням того, що Міністерство оборони не стоїть осторонь від поглиблення співпраці з релігійними організаціями є збільшенням кількості священників, які систематично відвідують військові частини для задоволення релігійних потреб військовослужбовців, - наголосив директор Департаменту гуманітарної політики. – Також збільшується кількість переобладнаних і перебудованих культурних споруд на території військових містечок. Присутність в українських миротворчих контингентах священників вже стало доброю традицією.
Говорячи про перспективи взаємовідносин військового відомства та релігійного братства, він зазначив, що одним із завдань на наступний рік визначено створення сприятливих умов для підготовки введення інституту військового капеланства, закріплюючи таким чином правову позицію Міністерства оборони з цього питання.
Цікавою стала інформація, представлена до уваги учасників конференції про те, що з військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України на місцях контактують 180 священнослужителів, з яких 72 – Української православної церкви, 41 – Української греко-католицької церкви, 31 Української православної церкви Київського Патріархату, 28 - Українського союзу об’єднань євангельських християн-бабтистів, 3 – духовного управління мусульман АР Крим, 2 – української автокефальної православної церкви, та по одному Духовного управління мусульман України і Греко-католицької церкви.
За повідомленням органів військового управління, на сьогодні на території військових містечок у даний час діє 11 релігійних куточків, обладнаних народознавчих світлиць, 21 каплиця, а також 5 храмів, де щоденно правиться служба Божа.
Голова Духовної ради братства єпископ Михаїл Сокальський запевнив, що навіть у ті часи, коли в українському суспільстві сіявся ворожий по відношенню до церкви дух, Українська греко-католицька церква не цуралася душпастирської опіки над військовослужбовцями.
- Воїн – це, перш за все, людина, яка має власні духовні потреби. Зразковими є ті воїни, які мають добру духовну формацію і саме це є головним завданням усіх церков різних концесії та української армії, - закликав єпископ Михаїл Сокальський. – Ми – священнослужителі, прагнемо, аби армія виховувала справжніх мужів українського народу.
Абсолютне погодження з його думкою підтвердив голова Громадської ради при Міністерстві оборони України Борис Андресюк. Він висловив занепокоєння негативними змінами в державі, що порушують спокій людей, їхню духовну та моральну рівновагу.
- Мені дуже приємно, що у цей нелегкий час на допомогу військовослужбовцям прийдуть священики, - зазначив він, додавши, що Громадська рада при Міністерстві оборони України об’єднала навколо себе 80 громадських організацій, які опікуються проблемами військовослужбовців та задіяних у військовій справі людей.
На завершення ІІІ-ї Національної конференції Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства було обрано голів керівних органів Братства, а також прийнято резолюцію ІІІ-ї Національної конференції. Активістів Братства було нагороджено спеціальними знаками “Віра, держава, честь”.
                                                        Прес-служба Міноборони.

ІІІ Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного  релігійного християнсько-військового братства

8888

28 листопада 2008 року у Києві, у приміщенні Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України, відбулася ІІІ Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства. Підґрунтям цього заходу стало підписання Меморандуму про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України між Міністерством оборони України та уповноваженими представниками п'яти головних Церков та релігійних організацій України.

У роботі конференції взяли участь близько 70 учасників, а саме: представники Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви в Україні. УГКЦ було представлено 5-ма делегатами на чолі з Преосвященним Владикою Михаїлом (Колтуном), керівником Відділу УГКЦ у справах душпастирства у силових структурах України, який упродовж кількох останніх років очолював духовну раду братства. У роботі конференції взяли участь також відповідальні за співпрацю з Церквами особи від Державного комітету України у справах національностей, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ та Внутрішніх військ МВС України, Державної прикордонної служби, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справа захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, науковці, журналісти.

Під час конференції було проведено аналіз та оцінку діяльності організації, обговорено питання змін та доповнень до статуту, проаналізовано стратегію розвитку взаємодії Церков, спрямованої на створення військово-священицької служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; практичної організації душпастирської опіки військовослужбовців. Було відмічено роль організації у становленні капеланства в Україні.

На думку учасників конференції, запровадження на законних засадах інституту капеланів у збройних формуваннях уже не за горами. Воно задовольнить духовні потреби військовослужбовців, зміцнить морально-психологічний клімат у військових колективах, та сприятиме міжконфесійній співпраці.

За озвученою інформацією, зараз у військових формуваннях душпастирює близько 200 військових капеланів, а у разі законодавчого закріплення інституту капеланства у військах, їх кількість може зрости до 1000. На сьогодні на території військових містечок у даний час діє 11 релігійних куточків, обладнаних народознавчих світлиць, 21 каплиця, а також 5 храмів, де щоденно правиться Служба Божа.

Виступаючи на конференції, Владика Михаїл запевнив, що навіть у ті часи, коли в українському суспільстві сіявся ворожий по відношенню до Церкви дух, Українська Греко-Католицька Церква не цуралася душпастирської опіки над військовослужбовцями. "Воїн - це, перш за все, людина, яка має власні духовні потреби. Зразковими є ті воїни, які мають добру духовну формацію і саме це є головним завданням усіх церков різних концесії та української армії, - закликав Владика Михаїл. - Ми, священнослужителі, прагнемо, аби армія виховувала справжніх мужів українського народу".

Департамент інформації УГКЦ

Історична довідка

Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнсько-військове братство було створене у грудні 2000 року п'ятьма найбільшими Церквами України (Українською Православною Церквою, Українською Православною Церквою Київського Патріархату, Українською Греко-Католицькою Церквою, Українською Автокефальною Православною Церквою та Львівською Митрополією Римо-Католицької Церкви).

Основною метою створення і існування братства є координація співробітництва Церков та релігійних організацій зі збройними силами та іншими військовими формуваннями України в питаннях відновлення душпастирської опіки військовослужбовців, відродження духовного просвітництва, виховання військових та членів їх сімей у дусі християнської моралі, духовно-патріотичного виховання молоді, створення системи спеціальної підготовки священиків, які вже зараз займаються душпастирською опікою військовослужбовців, а в перспективі - створення служби військових священиків.

Фото: www.mil.gov.ua

За матеріалами: http://www.ugcc.org.ua/


ІІ Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового Братства

p1105448602

У лютому 2003 року у Києві відбулася друга Національна конференція Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства, присвячена питанням об'єднання зусиль у сфері душпастирської опіки військовослужбовців, відродження духовного просвітництва, виховання військових та членів їхніх сімей у дусі християнської моралі. Делегати обговорили питання створення системи спеціальної підготовки священиків, які вже тепер займаються опікою військових, а також перспективи створення служби військових священиків. Нині духовною опікою в армії займаються понад 100 служителів різних конфесій. Причому на добровільних засадах. Так гарантується право людей у погонах сповідувати будь-яку релігію, задовольняти свої духовні потреби. Водночас дотримуються принципів невтручання у сферу специфічної діяльності командування військових частин (підрозділів) і навпаки.

Майже всі священики, залучені до душпастирської роботи, мають певну підготовку з ряду військових дисциплін, ознайомлені з теорією та практикою задоволення релігійних потреб в іноземних арміях, проходять курс етики міжконфесійних взаємин, курси міжнародного гуманітарного права. На конференції релігійного християнсько-військового братства прийнято проект концептуальних засад душпастирської опіки, які мають рекомендаційний характер і можуть бути використані для організації такої роботи у Збройних Силах України, затверджено основні напрями діяльності братства на наступний рік.
Всеукраїнське міжконфесійне християнсько-військове братство створене в грудні 2000 року п'ятьма найбільшими церквами - Українською православною церквою, Українською православною церквою Київського патріархату, Українською греко-католицькою церквою, Львівською митрополією римо-католицької церкви.
За роки незалежності ми зуміли створити основи державності, перетворилися на шанованого члена європейської та світової спільноти. Тому питання взаємодії релігійних громад з державою й армією вийшло на загальноприйнятий у світі цивілізований шлях. Вказана тема має стійкий інтерес як у авторів, так і в читачів. Насамперед завдяки тому, що за радянських часів існувала хіба що в контексті "атеїстичної пропаганди". Ролі та місцю церкви в державі, її впливу на національну безпеку було присвячено дисертаційну роботу на здобуття вченого ступеня доктора політичних наук Сьоміна С.В., кілька статей на сторінках журналу "Віче", зокрема, кандидата філософських наук, доцента Мандрагелі В.А. і, в основному, - все.
Окремо взятий військовий підрозділ будь-якої країни в усі часи був складною системою, призначеною для дій в екстремальних умовах та насиченою людьми, зброєю й технікою. Відповідно тут існує реальний ризик для здоров'я та життя як самих вояків, так і цивільного населення, в тому числі і в мирний час. Отож, як на думку автора, церковнослужителі мають реальну можливість суттєво вплинути на зменшення небойових втрат серед людей у погонах.
За часів СРСР дані про загибель чи втрату здоров'я військовослужбовцями під час виконання службових обов'язків були недоступні для пересічної людини. Але офіцерський склад Радянської армії знав, що практично кожні великомасштабні навчання, особливо з проведенням стрільб, залученням великої маси техніки спричиняють одну-дві надзвичайні події з людськими жертвами. Найсумніші приклади останнього часу у світі - загибель атомного підводного крейсера "Курск" у Російській Федерації та катастрофа українського винищувача СУ-27 під час демонстраційного польоту на аеродромі Скнилів. В обох випадках маємо численні людські жертви.
За даними Верховної Ради України, в середньому у нас за рік гине 25 - 30 військовослужбовців. Збройні Сили України є певною мірою нащадком Радянської армії. І її ж "застарілі хвороби" за 12 років існування незалежної держави та її війська не так легко вилікувати. Як показує досвід, люди гинуть та травмуються внаслідок самогубств, порушень вимог техніки безпеки, правил дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів, у тому числі приватних, правил поводження зі зброєю, а також через особисту необережність. Найчастіше трагічна і безглузда смерть є закономірним наслідком перерахованих причин, збільшених зловживанням спиртними напоями. З великою часткою впевненості можна стверджувати, що ці тенденції не зазнають радикальних змін і в найближчі роки.
Виникає цілком закономірне питання: у чому причина? Однак, перш ніж викладати різні точки зору, варто визначити, чи має суспільство моральне право пред'являти армії претензії щодо загибелі та втрати здоров'я молодих людей?
З одного боку, безумовно, так. Кожна мати, проводжаючи сина на строкову службу виконувати громадянський обов'язок перед державою, хоче бачити його через деякий час живим, здоровим і змужнілим. Однак суспільство при цьому не повинне забувати, що, попри негативний вплив факторів, пов'язаних зі складною соціально-економічною та кримінальною обстановкою в країні, співвідношення числа злочинів і надзвичайних подій у перерахуванні на тисячу осіб серед військовослужбовців набагато нижче, ніж у цілому по Україні. Якщо не сказати про це із самого початку, важко буде говорити про об'єктивність і виваженість у подальших оцінках.
Отже, існує цілий спектр думок про причини втрати здоров'я та загибелі військовослужбовців в армії. Командири й начальники різних рівнів під час розбору надзвичайних подій серед інших обов'язково відпрацьовують версію особистої недисциплінованості скалічених та загиблих у мирний час. Разом з тим допускається, що причиною загибелі людей є відсутність наполегливості у діяльності деяких керівних посадових осіб по виконанню вимог з підтримки встановленого порядку і військової дисципліни, слабкість виховної роботи. У частині випадків так воно і є - потерпілі в силу недисциплінованості та самовпевненості припускаються явних порушень правил техніки безпеки і гинуть та травмуються, як правило, внаслідок особистої необережності.
Так звані правозахисні органи й структури називають, передусім, інші причини. На їхню думку, загибель і травмування молодих людей відбувається в результаті порушень статутних правил стосунків між військовослужбовцями, катастроф та аварій. Істина ж, як завжди, знаходиться десь посередині, але, треба відмітити, з відвертим зсувом її у бік військового керівництва - на місці завжди видніше. Однак це далеко не головні причини небойових втрат військовиків.
На думку ревних "правозахисників", просто за воротами збірного пункту військкомату призовника ("лапочку, квіточку, синочка") чекають кровожерливі "діди" і байдужі командири - начальники, а військова служба являє собою суцільну смугу знущань над людиною. Однак, з точки зору командного складу, сучасний солдат сам є об'єктом підвищеної небезпеки, насамперед, стосовно самого себе. Він може за секунду вивести з ладу будь-яке озброєння, військову техніку. Зазначимо, що сучасна зброя насичена високотехнологічними приладами і вимагає досить делікатного з нею поводження. А це означає - військовослужбовець мусить мати значний рівень знань та практичних навичок.
У розгляді даної проблеми ми стаємо свідками стійкої закономірності. Головні причини явних неподобств полягають не в недостатній профілактичній роботі Міністерства оборони, а в якості "вихідного людського матеріалу". Хід розвитку Збройних Сил СРСР з 1917-го по 1991 роки та їх українського "уламку" протягом 12 пострадянських років практично завели в глухий кут систему комплектування Збройних Сил України рядовим складом і молодшими командирами. Молодша командна ланка, що є кістяком будь-якої армії, у нас практично не виконує своїх функцій, а нечисленні вояки, що служать за контрактом на посадах рядового та сержантського складу, погоди поки що не роблять. Є сподівання, що затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року Державна програма переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, матиме позитивні наслідки щодо розв'язання цієї проблеми. Але для її остаточного розв'язання потрібно принаймні 12 років і чималі кошти. Крім того, добирати контрактників будуть знов-таки з того контингенту громадян, що ми маємо нині. А зараз практично реалізується принцип негативного відбору: на службу направляються хлопці неосвічені, що вийшли з бідних, а то й неблагополучних, до того ж іноді з кримінальним минулим, родин, їх інтелектуальні та фізичні якості явно гірші, ніж у середньому в державі. Алкоголізм і наркоманія, серйозні порушення здоров'я серед значної частини військово-зобов'язаної молоді стали повсякденними явищами.
Згідно з чинним законодавством України чисельність громадян, які мають право на відстрочку і таких, що взагалі звільняються від призову, величезна. Питома вага їх у загальному обсязі призовних ресурсів становить близько 86 відсотків.

Громадяни, які не підлягають призову та відправленню у військо, розподіляються так:
ті, яким надано відстрочку і які мають право на неї, - 74,2%;
непридатні до військової служби за станом здоров'я - 7,6%;
ті, стосовно яких ведеться дізнання чи попереднє слідство, - 3,1%;
ті, що раніше засуджувалися, - 0,9%;
ті, чиї батьки або рідні брати й сестри загинули чи вмерли або стали інвалідами під час проходження військової служби, - 0,1%;
ті, що виявили бажання проходити альтернативну службу, - 0,1%.
Дехто схильний вважати - саме так здійснюється соціальний захист громадян. Проте ця думка вкрай помилкова, передусім тому, що такий стан справ створює в державі соціальне напруження у зв'язку з неоднаковим ставленням різних верств населення до виконання загального військового обов'язку. Досвід багатьох економічно розвинених країн світу свідчить, що під реальним соціальним захистом слід вважати захист конституційних прав (насамперед соціальних) рівних перед законом громадян, які виконують вимоги цього закону. Наприклад, у Німеччині вважають - усі громадяни повинні мати не лише права, але й обов'язки перед державою, які мають забезпечуватися певними соціальними гарантіями. Тому законодавство тут визначає, що військову та соціальну службу повинні проходити близько 75 % громадян призовного віку.
А нам у розрізі згаданої проблеми доводиться констатувати - у більшості сучасних вісімнадцятирічних воїнів немає навіть елементарного інстинкту самозбереження. Ні, що не кажи, а все-таки російські царі мали рацію, коли призивали до війська у 21 рік вже сформовану людину, з певним трудовим стажем і життєвим досвідом. Узяти хоча б такі найхарактерніші приклади. Незважаючи на те, що всі Збройні Сили охоплені різного роду інструктажами з правил техніки безпеки, травмування особового складу з самих тривіальних причин (попри всі розписки про отриманий інструктаж) не припиняється.
Не можна пити гальмівну рідину - невтомно нагадують підлеглим командири і начальники (та й хто з пересічних громадян середнього віку цього не знає?). Однак автор був свідком масового отруєння цією гидотою цілого автомобільного взводу зі смертельним наслідком у 14 випадках. Щоправда, то було ще на радянському Тихоокеанському флоті. Але відтоді, мушу запевнити, призовний контингент через відсутність студентів якістю тільки погіршав... Не можна прогрівати бронетанкову й автомобільну техніку в закритих приміщеннях. Плакати про це попереджають скрізь і всюди. Одначе медикам час від часу доводиться мати справу з отруєними чадним газом. Не можна застосовувати саморобні обігрівачі - безперервно повторюють командири. А загоряння та пожежі тим часом продовжуються. Сумна закономірність: якщо потрібно завести яку-небудь машину "з буксира", між бамперами або бронею обов'язково з'явиться воїн, у якого тут знайдуться термінові справи. А вода! Як тільки відкривається купальний сезон - тонуть і солдати, й офіцери.
Багато надзвичайних подій розігрується й на дорогах. І, як то не прикро, трапляються й самогубства. Це далеко не повний перелік найтиповіших причин загибелі чи каліцтва людей. Звернемося ж до простої, за своєю сутністю, небезпечності військової справи, - там, де стріляють, де рухається техніка, завжди небезпечно. А що вже казати про залучення військовослужбовців до ліквідації наслідків техногенних катастроф, таких, як Чорнобильська, або стихійних лих. Під час боротьби з повінню на ріках Дніпропетровщини навесні 2003 року загинув 19-річний солдат. Бувають, безумовно, і зовсім кричущі випадки втрати здоров'я внаслідок знущань та фізичного насильства з боку співслужбовців. Однак не вони в цілому визначають статистику загибелі й травмування військовослужбовців.
Слава Богу, ми не воюємо. Зате російський досвід бойових дій у Чечні показав, що значна частина військовослужбовців загинула не в результаті безпосереднього вогневого контакту з противником, а внаслідок необережного поводження зі зброєю, порушення правил безпеки, нещасних випадків і т.ін. На руках у російських солдатів з'явилася маса найрізноманітнішої зброї і боєприпасів. І почалося - то нап'ються дешевої "паленої" горілки і відкриють вогонь по своїх же; то, розряджаючи зброю після бою, солдат по необережності застрелить товариша. Окрема тема - непомірна кількість виведеного з ладу особовим складом російської армії озброєння й техніки (небойові втрати тут значно перевищують бойові). Зауважимо, що і російські, й українські солдати народжені ще за радянських часів й, відповідно, мають схожі традиції виховання.
Крім того, в зоні бойових дій українцям доводиться бувати доволі часто - за останні роки понад вісімнадцять тисяч наших військовослужбовців брали участь у миротворчих операціях у Косові, Боснії й Герцеговині, Конго, Придністров'ї, Лівані. Верховна Рада ухвалила відправку українського батальйону радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту на територію Кувейту, окремої механізованої бригади - до Іраку. Тим часом, згідно з повідомленнями засобів масової інформації солдати США й Великобританії продовжують там гинути. А ще підрозділи Збройних Сил беруть участь у міжнародних миротворчих навчаннях.
Смерть, злочини та каліцтва нерідко трапляються й через категорію осіб, м'яко іменовану як солдати, що "самовільно залишили військову частину". Явище, відверто кажучи, не масове, але час від часу командуванню та особовому складу доводиться займатися пошуками таких "мандрівників".
Досвід історії в цьому зв'язку свідчить - промовистими показниками якості армії, а в остаточному підсумку і здоров'я нації під час війни, є такі величини: кількість полонених, перебіжчиків і дезертирів, кількість смертних вироків за військові злочини. От, скажемо, у Вітчизняній війні 1812 року в російській армії тих, хто здався в полон, майже не було. У Бородинській битві кількість російських полонених не перевищувала й тисячі чоловік. Та й то вони здебільшого були кілька разів поранені. А про якихось перебіжчиків чи дезертирів узагалі немає жодних історичних даних.
Під час Кримської війни 1853 - 1855 років під час оборони Севастополя теж майже не було російських полонених. Коли вичерпалися можливості оборони міста, армія організовано залишила укріплення разом з пораненими. Ворогу дісталися практично лише руїни, раніш іменовані Севастополем. І це був безпросвітний час "кийкової" дисципліни для рядового складу! Вперше масова здача в полон у російській армії відзначена в період світової війни 1914 - 1918 років, під час "великого відступу" 1915 року. Однак і тоді це ще не мало характеру епідемії. І от розпочалася, здавалося б, найсправедливіша в історії Велика Вітчизняна війна. Перші півроку - і майже 2,5 млн. радянських полонених. Звичайно, значна частина їх потрапила у полон з причин, що від них не залежали. Та красномовним є факт - протягом усієї війни в Червоній армії військовими трибуналами було винесено майже 160 тис. смертних вироків. За різні злочини засуджено мільйон військовослужбовців. Понад мільйон осіб воювали зі зброєю в руках на боці загарбників.
То що зробити, аби скоротити небойові втрати у збройних силах? Коли та з чого починати? З посилення організаторської та виховної роботи у військах? Безумовно! Але справжні причини загибелі та травмування людей усе-таки лежать набагато глибше. На думку автора, роботу у цій царині починати треба з турботи про зміцнення здоров'я майбутніх батьків і матерів, родини - основи будь-якого суспільства, з пропаганди здорового способу життя, з морального виховання майбутніх поколінь, нарешті - з воєнно-патріотичного виховання. І звичайно ж - з духовності!
Органи виховної роботи у Збройних Силах України в більшості своїй щиро й наполегливо працюють з метою утвердження в українському війську нового типу взаємовідносин між людьми. Проте значна кількість вихователів, яка пройшла вишкіл у радянських політичних училищах, маючи певну вислугу (зрозуміло, з досить високими військовими званнями й повноваженнями), хоч і добре усвідомлює важливість своєї місії, за інерцією продовжує відтворювати стару систему виховання. І досі не змінилася тенденція переважної більшості командирів, штабів оцінювати роботу за кількісними показниками - кількість проведених заходів, соціальний статус осіб, що беруть участь у них... Практично та ж сама "соціалістична" звітність! Критеріями її ефективності при цьому виступають ті ж самі кількість та характер злочинів, порушень військової дисципліни, що породжує прагнення до зовнішнього благополуччя.
І ось у цьому зв'язку видно - присутність священика у лавах воїнів аж ніяк не данина західним традиціям. Природною і бажаною виглядає таємниця сповіді, щирі поради священика після неї та відпущення гріхів. Звернемося до досвіду капеланів західних армій. Вони мають привілей спілкування, конкретні обов'язки та права, у кожній армії свої, відповідно до історичних традицій. В американській бачимо чітку ієрархічну систему з відповідними офіцерськими та сержантськими посадами і званнями. У Німеччині душпастирство над військовослужбовцями здійснює спеціально визначений для цього загін цивільних священиків. У США капелан виступає як найближчий радник командира з питань моралі та поведінки особового складу. Хоч він підлеглий йому як штабний офіцер у всіх питаннях. В Ізраїлі рабин може навіть заборонити командирові видавати певні накази. Є свої відмінності й у системах професійного добору та підготовки капеланів.
Головним, на думку автора, в діяльності капеланів є те, що вони пропонують командирам ту чи іншу лінію поведінки, не розкриваючи джерел інформації, особливо якщо це зачіпає людську гідність, інтимні струни душі. Капелан зорієнтований на внутрішній світ людини. Він має більш широкі можливості працювати із сім'ями військовослужбовців, батьками, рідними. І це одна з головних переваг у нього порівняно зі звичайними офіцерами та молодшими командирами. Розглянемо цілком можливий у сучасній армії випадок. У військовому містечку сталася бійка між дітьми військовослужбовців, яка переросла в конфлікт між батьками. І для проведення розслідування події в сім'ю офіцера направляють заступника командира з виховної роботи. Такого ж офіцера, а не особу духовну. Більше того, можлива ситуація (знаю з власного досвіду), коли замість "штатного" офіцера з виховної служби, який відбув у відпустку, приходить тимчасово виконуючий його обов'язки. Та при тому такий, що за основним місцем служби є підлеглим одного з конфліктуючих. Який буде результат того розслідування - зрозуміло.
Далі - знову-таки з іноземного досвіду. До своєї первинної посади майбутній капелан армії США батальйонної ланки після школи йде в середньому 13 - 15 років, з яких 7 - 9 припадає на навчання в університеті (коледжі), потім - у теологічній семінарії та 4 - 6 років безпосередньо духовної й виховної роботи. За цей період він стає чудовим фахівцем, співрозмовником у питаннях теології, філософії, психології, соціології тощо. Його високий моральний приклад у повсякденному житті викликає повагу в оточення.
Важко переоцінити значення капелана під час бойових дій, де в атмосфері смертельної небезпеки він стає потрібним навіть атеїстові. З досвіду Великої Вітчизняної війни відомо, що у найтяжчі моменти битви за Москву керівництво Комуністичної партії та Радянської держави теж звернулося по допомогу саме до церкви. І воно її отримало.
Отже, зрозуміло - священнослужитель (не важить, як він при цьому буде називатися, - капеланом, душпастирем чи ще якось) має абсолютно відмінні від офіційно прийнятих способи й можливості для виховання солдатів, зміцнення дисципліни, а відтак для збереження життя, здоров'я воїнів. І застосування тисячолітнього досвіду церкви у справі виховання, якщо це допоможе зберегти бодай кілька людей, має цілком обгрунтовану перспективу. Тим пак, що ще не зів'яло глибоке історичне коріння. Духовну опіку мали дружинники київських князів, запорозькі козаки, січові стрільці, воїни російської армії, в якій служили українці. У військових частинах до радянських часів завжди були похідні каплиці, корогви, ікони.
Не секрет, що, з огляду на вже згадані особливості призову до нашої армії, загальноосвітній рівень військовослужбовців не буде мати тенденції до зростання. А в подальшому, у зв'язку з розвитком контрактництва, і поготів. Воїн матиме глибшу військову спеціалізацію. То так. Що ж до гуманітарного рівня... Отже, проглядається додаткова база для духовної служби в армії. Душпастирство може бути надійним провідником патріотизму. Воно сприятиме розвитку високих християнських ідеалів, моральному здоров'ю захисників Вітчизни.
Якщо звернутися до досвіду капеланської служби в Росії до революції, то вона налічувала 730 військових священиків, 134 диякони і 99 псаломщиків. Було також 653 військових церкви. Правда, це не враховувало наявність віруючих інших конфесій, крім православної. За часи існування російської армії в ній налічувалося не більш як 50 капеланів кожної з неправославних конфесій, які були переважно зосереджені у штабах військових округів. Військові священики мали потрійне підпорядкування - військовому відділу синоду, місцевому єпископу та командиру частини. Породжувало протекціонізм та зловживання й те, що грошове забезпечення їх в армії було у 3 - 5 разів вище, ніж у звичайній парафії. Проте неможливо не згадати й про численні факти нагородження бойовими орденами душпастирів, які під вогнем ворога достойно виконували свої обов'язки у бойових порядках військ та на палубах кораблів. Особливо під час російсько-японської та Першої світової війн.
Проведення конференцій Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства - наслідок подвижництва ентузіастів. Такі люди, безумовно, готові віддати свої сили, частку власної душі справі духовного виховання воїнства. Але є, звичайно, і ряд проблем, які постають на шляху введення інституту капеланів у Збройних Силах України.
Механізм взаємодії збройних сил, суспільства і церкви (зокрема, збройних сил і церкви) потребує концептуального переосмислення. Як поєднати, приміром, конституційний принцип відокремленості церкви від держави з появою релігійних структур в українському війську? У розвиток цього питання інше - здатність військових частин чи релігійних організацій забезпечити культовими приміщеннями віруючих. Хто тут фінансуватиме утримання культових споруд і духовенства - держава чи військовослужбовці (на свої пожертви)? А, може, спонсори? Не обійдемося ми й без будівництва храмів у військових містечках.
В умовах рівності перед законом усіх сущих в Україні релігій питання, кого саме залучати до капеланської служби, може стати предметом серйозних суперечок як у суспільстві, так і у військових підрозділах. Справа може дійти аж до закликів комплектувати військові підрозділи за конфесійною ознакою. Зауважимо однак, звертаючись до досвіду США, - серед капеланів американської армії працюють представники приблизно сотні конфесій, включаючи й жінок (перша жінка-капелан з'явилася у 1974 році). На схожих засадах побудовані капеланські служби Великобританії, Австрії, Німеччини тощо. Однією з перших навчальних дисциплін, яку вивчають американські кандидати в капелани у центрі їх підготовки, є "плюралізм" вір, тобто мистецтво задовольняти релігійні потреби військовослужбовців усіх конфесій.
Але про який плюралізм може йти мова у нас, де є три православні церкви? Міжконфесійними конфліктами сьогодні охоплено кілька сотень населених пунктів. Особливо напружена обстановка в західних областях. Міжцерковне протистояння вийшло за рамки релігійних організацій, і його сміливо можна вважати загальнонаціональною проблемою. Релігійна ворожнеча розділяє людей в регіонах, населених пунктах, трудових колективах і навіть родинах. Мабуть, сьогодні це чи не найголовніша проблема, яка перешкоджатиме в разі введення капеланської служби в армії.
І все-таки ігнорувати майже 2000-літній досвід християнства та багатовіковий - капеланства навряд чи розумно. Принаймні в капеланських службах на Заході вже зараз є елементи, які можна без суттєвої доробки впроваджувати у виховну роботу в Збройних Силах України, хоча б і за допомогою Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства. Релігійна освіта може значно розширити спектр шляхів духовного розвитку, дозволить доторкнутися до витоків нашої національної культури, її традицій, а демократичний дух християнства може відіграти значну роль у процесах як демократизації суспільства загалом, так і його Збройних Сил.
Звичайно, створення капеланської служби у Збройних Силах України поки що передчасне. Та все-таки, думаю, настане час, коли й у нас можуть з'явитися священики у погонах.
                                                                                                                          Газета Флот України

 За матеріалами: http://fleet.sebastopol.ua/